Денис БережнийШкола співу й пригри на гітаріЗаохота без криків і оцінок2017.01.16 Доповідь «Розвиток позитивної мотивації до навчання, до пізнання світу і цінностей культури» і майстер-клас «Навчися співати і грати на гітарі за 10 хвилин» проведені під час педагогічної ради «Педагогічна майстерня» в січні 2017 р. Одним із завдань музичної освіти є розвиток в учнів спонуки до набуття потрібних навичок. Заохочування — це спонука до дії, пробудження бажання досягти успіху в навчанні. Зацікавленість пробуджується і підтримується, якщо в учня щось починає виходити з того, що він повинен уміти. Щоб правильно заохотити дитину потрібно відразу, не гаючи часу, домогтися успіху в поставленому завданні. Йдеться не про глобальну задачу навчання, а про маленькі практичні завдання, наприклад, правильно поставити ліву руку, взяти один акорд, чітко грати найпростіший ритмічний рисунок, почути й чисто заспівати один звук. Пізніше обсяг завдань збільшується: зіграти послідовність акордів, вивчити складніший ритмічний рисунок, вибудувати баланс виконання. Викладач гнучко змінює міру похвали учня — те, що відзначилося бурхливою емоційною похвалою на початковому етапі, може бути сприйнято вчителем спокійніше на наступних етапах або з обдарованішим учнем для того, щоб похвалити обдарованішого за складнішу задачу. Низка успіхів у подоланні труднощів підтримує інтерес до занять. Якщо до кінця першого заняття учень, який почав з нуля, сам співає і акомпанує собі обіруч на гітарі нехай і просту пісню та за допомогою вчителя, то це найкраща заохота до того, щоб розвивати вислід і продовжувати навчання. Перше самостійне виконання
Будь-хто з вас, хто не грав до цього часу на гітарі, може спробувати повчитися цього з моєю допомогою і відчути, наскільки це просто. (Далі — невеликий майстер-клас, практична частина: гра удвох на одній гітарі під спів викладача, розвиток музичного слуху.) Після цього ви самі можете зробити висновок, наскільки заохочує швидкий результат. Нещодавно я дізнався, що метод, який я використовував у викладанні багато років, тепер упроваджується повсюдно і називається він компетентнісним підходом. Це зміщення акцентів від знань, які швидко забуваються, до потрібних умінь, які залишаються надовго, і до ціннісних орієнтирів, якостей, готовності до застосування вмінь і до рішучості. Зосередження уваги на формуванні потрібних життєвих умінь аж ніяк не означає, що на знання не звертають уваги. Вони потрібні, але тут має значення шлях, як само до них прийти. У нашому предметі набуття теоретичних знань не має йти поперед набуття вмінь і навичок. Грубо спрощуючи цю тезу: треба вміти, а не знати. Історія музики знає багато видатних музикантів, які вміли, але не знали. А ось теоретиків, які б вміло музикували, ми знаємо значно менше. Тобто важливо правильно вибудувати процес навчання: спочатку навчити щось зробити, і після впевненого виконання перейти до термінів. Іноді це робиться майже рівнобіжно: ставимо пальчик сюди, на цю струну, а струн маємо шість, а це друга, на цей прямокутничок, а він називається ладом, а вони теж рахуються... І поки учень намагається притиснути струну до грифа, ненав’язливо знайомимо з будовою інструменту. Отже нам важливіше, щоб учень зміг зіграти чи заспівати практично, а теорію можна вивчити згодом. Також заохоті учнів допомагає настроєність і підготовка до публічного виконання. Це може бути виконання для рідних, друзів чи на концертах. Часто після виступів учень отримує найсильніший мотиваційний заряд. Цьому сприяє втіха від процесу музикування, задоволення від самостійно виконаної роботи, схвалення слухачів. У літньому таборі
Зазвичай навіть якщо спочатку учень не горить бажанням виступити перед публікою, то в міру того, як його виконавські навички покращуються і досягають високого рівня, бажання поділитися з іншими людьми своїми успіхами з’являється. Допомагає цьому правильне настроювання з боку вчителя: як здорово — зробити людям свято! як ловко ти вже граєш, яке задоволення співати й пригравати самому, давай і інші порадіють, слухаючи гарну музику, хто ще їм так заспіває і зіграє?! Найсвіжіший приклад. Нещодавно моя 11-річна учениця вперше заспівала під гітару на публіці на новорічному концерті. Цього ж дня хлопчик, що їй давно подобався і який не наважувався потанцювати з нею, запросив її на танець, за тиждень зізнався в коханні, обкидав сніжками. Щаслива, розпалена від сніжок вона прийшла на урок зі словами... ні, не «ой, я зараз така мотивована-мотивована для уроків співу під гітару!», вона просто розповіла про свою радість і попросила підготувати з нею пісню до наступного свята. А раніше відмовлялася виступати. Це і є позитивна мотивація. Також заохочує учня спостерігання і порівняння з іншими учнями. Іноді це змагальність, бажання підтягнутися до того, чого досяг інший учень. Або бажання бути наставником, допомогти тому, хто трохи відстає. Добре підтримує інтерес дитини до навчання спільне музикування або виконання різних творів викладачем. Запал, емоції вчителя передаються учневі й він заражається і заряджається музикою. Крім того, так вирішується наступне завдання музичної освіти — заохота до пізнання світу і цінностей культури. Коли учень чує нову для себе музику, бачить, наскільки різноманітною вона може бути, як відрізняються смаки людей поруч із ним, це стимулює до відкриття незвіданого. Цікаво, що навіть якщо музика, яка до вподоби знайомій людині, котра живе поруч, набагато відрізняється від того, що звик слухати учень і вона для нього не рідна, він намагається за інстинктивними, природними правилами людського співжиття навчитися співіснувати з цією культурою. Я знаю, що в сучасному світі, попри розвиток засобів передачі інформації, підлітки іноді продовжують жити у своєму відокремленому, маленькому світі, з якого світу великого поки не видно. І коли вони дізнаються, що, крім звичних їм пісень із соціальних мереж, існують величезні пласти музики етнічної (у кожного народу й упродовж століть), класичної (різних родів мистецтва), джазу, мелодекламації, музики для кінематографа й комп’ютерних ігор, ритуальної, музики для реклами, хорової, театральної, релігійної, маргінальної (і мадригальної, звісно, теж), маршів, гімнів, музичних казок тощо, це стає дивним відкриттям. На цьому тлі їх особливо вражає в дійсності мізерна, мікроскопічна, незначна кількість так званого мейнстриму, популярної музики. Подив підштовхує до цікавості й інтересу до предмета вивчення, пізнання світу. Щоб знайомити учнів із взірцями світової музики, розширювати їхній кругозір, ми використовуємо технічні засоби навчання: комп’ютер, всемережжя, підготовлені збірники музичних уривків. Щоб учень не просто пасивно відслухав музику, можна повчити його чути окремі інструменти в записі, або порівнювати й відрізняти вдалі виконання від менш вдалих. Наприклад, чому одне виконання Місячної сонати Бетховена, маючи однакову кількість нот, на хвилину довше за інше виконання. Хвилина — це ж дуже багато! Чому спів одного муедзина можна назвати талановитим, а іншого — ні. Чому від одного виконання мелодії Глюка хочеться плакати від надлишку почуттів, а інше виконання тієї самої мелодії хочеться вимкнути. Це справжня дослідницька робота у навчанні. Крім цього будь-який слуховий підбір чи транспонування пісні стає дослідницькою роботою, якщо поставити перед учнем завдання, питання і, не поспішаючи відповідати на нього, попросити прийти до розв’язання самостійно. Творчою та дослідницькою роботою також можуть бути:
З бігом часу я доповнюватиму цей перелік ефективних, дієвих методів, які використовую на заняттях Школи співу й пригри на гітарі для розвитку позитивної мотивації і кругозору учнів.
© Денис Миколайович Бережний, denysberezhnyi.com.ua |